Мета: формувати в учнів уявлення про Декларацію прав дитини; ознайомити з основними положеннями Конвенції про права дитини; з’ясувати обов’язки та права дітей; виробляти навички правомірної поведінки, негативне ставлення до правопорушень, умінні протистояти негативним впливам. Формувати повагу до держави, її органів. Розвивати критичне мислення як здатність аналізувати навколишню інформацію. Виховувати самоповагу, почуття гідності й відповідальності за себе та за свої вчинки.
Хід роботи
І. Вступне слово вчителя.
Права людини – це певні можливості особи, що необхідні для її існування та розвитку в певних конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними і рівними для всіх людей. Юридично закріплені права людини забезпечують людині можливість мати, користуватися, розпоряджатися благами, цінностями, свободами в політичній, економічній, культурній та соціальній сферах.
Обов’язки людини – це необхідність дотримуватися певної поведінки, об’єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами суспільства, держави, дотримуватись законів України, її Конституції, шанувати її державні символи, сприяти зміцненню її могутності, захищати її, служити в збройних силах України, сумлінно працювати, сплачувати податки і збори, поважати національну гідність інших громадян, їхні законні права і інтереси, піклуватися про виховання дітей, навколишнє середовище, історичні пам’ятки, культурні цінності.
Загальна декларація прав людини була проголошена в Парижі (10 грудня 1949 року) Генеральною Асамблеєю ООН «Як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і держави».
Загальна декларація прав людини складається з преамбули та 30 статей, що містять основні права й свободи людини, які можна розділити на: громадянські4 політичні, економічні; соціальні; культурні.
Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.
Законодавчий процес як юридичне поняття слід відмежовувати від законотворчості як загально-соціального явища. Законодавчий процес, як і будь-який юридичний процес, має два значення:
порядок діяльності, спрямованої на створення закону;
сама ця діяльність.
В Україні до основних стадій законотворчості ставляться:
- Законодавча ініціатива;
- Обговорення законопроекту;
- Прийняття закону;
- Оприлюднення закону.
Законодавча ініціатива є передбаченим ст.93 Конституції України правом певних суб’єктів (Президент України, народні депутати України й т.д.) внести для розгляду у Верховну Раду України відповідний законопроект (основна форма реалізації законодавчої ініціативи), що породжує обов’язок парламенту розглянути цей законопроект відповідно до передбаченої процедури.
Обговорення законопроекту – у Верховній Раді України починається після його включення до порядку денного (затверджуваною Верховною Радою). Попередньо законопроект розглядається у відповідним (профільних) постійних комітетах Верховної Ради, які ухвалюють рішення щодо його готовності для обговорення в парламенті. Ці комітети допрацьовують законопроект у випадку його несхвалення Верховною Радою в першому читанні (здійснюють його підготовку до другого читання). Обговоривши законопроект Верховна Рада ухвалює рішення щодо його схваленні в першому читанні (інше рішення – законопроект відхиляється й направляється на доробку).
Прийняття закону – здійснюється шляхом голосування: закон приймається більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів, зміна Конституції України вимагає не простого, а кваліфікованої більшості голосів (приймається не менш 2/3 від загальної кількості народних депутатів України).
Прийнятий закон підписує Голова Верховної Ради України й передає його на підпис Президентові України (ст. 104 Конституції України).
Подстадия стадії прийняття закону – підписання закону Президентом України. Президент України підписує закон протягом 10 днів від дня його одержання. У цей строк він може скористатися правом відкладеного вето й повернути Верховній Раді закон із зауваженнями для його повторного розгляду. Закон, прийнятий при його повторному розгляді, президент України зобов’язаний підписати протягом 7 днів.
- Оприлюднення закону – відбувається, за загальним правилом, шляхом його офіційного опублікування, тобто опублікування в офіційних друкованих виданнях. Офіційне опублікування закону – це оголошення (оголошення) від імені Верховної Ради України його повного й точного тексту для загального ведена й повсюдною реалізацією. Опублікований закон набуває чинності через 10 днів від дня його офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 34 Конституції України). Закон як і інший нормативно-правовий акт, що визначає права й обов’язки громадян, не доведений до відомості населення в порядку, установленому законом, є недіючим (ст. 57 Конституції України).
ІІ. Відновлення асоціативного конспекту із окремих карток, які написані на дошці з різних сторін:
- Україна приєдналася до конвенції;
- Закон про охорону дитинства;
- Декларація прав дитини;
- Конвенція прав дитини;
- 1924 рік;
- 1989 рік;
- 1991 рік;
- 2001 рік.
(1924 рік → Декларація прав дитини → 1989 рік → Конвенція прав дитини → 1991 рік → Україна приєдналася до Конвенції → 2001 рік – Україна прийняла Закон про охорону дитинства)
Українська поетеса Ірина Жиленко звертається до кожного з вас, діти:
Учень 1.
Дитя моє, права дитини
Ти мусиш вивчати сумлінно.
Це так потрібно в наші дні:
Коли з тобою справедливо
Вчиняють, а коли і ні.
То ж прочитай, завчи напам’ять,
Порадь і друзям прочитать,
Хай прочитають тато й мама,
Закони всім потрібно знань!
ІІІ. Правомірна поведінка. Правопорушення
Правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, що виявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.
До ознак правомірної поведінки різні автори відносять: об’єктивну можливість і необхідність; бажаність і допустимість; відповідність інтересам громадянського суспільства; гарантованість і охорону державою; відповідність поведінки нормам права.
Правомірну поведінку суб’єктів можна диференціювати за різними критеріями, як-от: за складниками юридичних фактів-юридичні вчинки та індивідуальні акти; за формою реалізації права – додержання, виконання, використання, правозастосування; за змістом правовідносин – здійснення суб’єктивних прав, свобод, юридичних обов’язків, законних інтересів; за формою вияву назовні – дія та бездіяльність; за способом детермінації – активна і пасивна; за способом формулювання в нормативних актах – прямо і побічно передбачена правовими нормами.
Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення характеризується конкретно визначеними ознаками, до яких належать: суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків; протиправ-ність діяння; винність особи, яка скоїла протиправне діяння; деліктоздатність суб’єкта правопорушення; покарання і стягнення.
ІV. Бліц-турнір «Ти і закон».
Запитання
- Основний Закон України. (Конституція)
- Вищий законодавчий орган України (Верховна Рада)
- Влада народу (демократія)
- Перший документ, що засвідчує особу (паспорт)
- Вік, з якого громадянин несе матеріальну відповідальність (18 років)
- Автор першої в історії українського народу демократичної конституції (Пилип Орлик)
- Таємне викрадення індивідуального майна громадян (крадіжка)
- Яке покарання передбачено за розбій? (Ст.. 142 передбачає позбавлення волі на строк від 3 до 10 років)
- Спеціально небезпечна дія або бездіяльність, за які передбачено кримінальну відповідальність (злочин)
- Орган місцевого самоврядування (влада)
- Заява, оголошення основних принципів – це …(декларація)
- Угода, міжнародний договір з певних питань (конвенція)
- Загальні правила, закономірності, за якими живуть люди і суспільстві, державі.
- Юридична відповідальність
Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать[1]. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.
Підстави юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою і необхідною. Відсутність сукупності таких обставин виключає таку відповідальність.
В юридичній науці відрізняють форми підстави:
притягнення до юридичної відповідальності;
настання юридичної відповідальності.
Підстави притягнення до юридичної відповідальності — сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою. Такими є:
-Наявність складу правопорушення — фактична підстава.
-Наявність норми права, що прямо передбачає склад правопорушення — нормативна підстава.
Кримінальна відповідальність є кримінально-правовим поняттям. Вона пов’язана з кримінальним покаранням особи. Її основою в правовій державі є правовідношення, однією із сторін якого є особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, а тому зобов’язана понести у зв’язку з цим певні правові обмеження, а другою — держава з її правом публічного засудження винного і призначення законного, обґрунтованого і справедливого покарання. Де правовідношення виникає з моменту вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, не органи держави, а закон покладає на винного кримінальну відповідальність. Суд своїм обвинувальним вироком лише констатує наявність кримінально-правового відношення і від імені держави покладає на винного покарання.
VІ. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.
VІІ. Знати свої права – значить уже наполовину володіти ними.
– Право на життя та розвиток – головне право людини. Стаття 6
– Право на особисте життя. Стаття 16
– Право на індивідуальні. Статті 7, 8
– Право дитини знати своїх батьків, право на піклування та можливість виховуватись у сім’ї. Статті 7-9
– Право на свободу думки, совісті, релігії та поглядів. Ст.. 12-14
– Право на свободу асоціацій і свободу мирних зібрань. Ст.. 15
– Право на утримання, передачу, доступ до інформації. Ст.. 17
– Відповідальність батьків за виховання дитини. Ст.. 18
– Права дитини-сироти. Ст.. 20,21
– Відповідальність закладів, які опікуються дітьми. Ст.. 3
– Право на користування послугами системи охорони здоров’я. ст.. 24-25
– Право на отримання освіти. Ст.. 28, 29
– Право дитини на соціальне забезпечення і належний рівень життя. Ст.. 26, 27
– Право на захист від економічної експлуатації. Ст.. 32
– Право на захист від незаконного вживання наркотичних засобів та психотропних речовин. Ст.. 33
– Право на захист від усіх форм сексуальних розбещень. Ст.. 34
– Права дитини-інваліда і дитини з вадами фізичного та розумового розвитку. Права дитини, яка стала жертвою жорстоких, нелюдських або видів поводжень, що принижують гідність. Ст.. 39
VIІІ. Знаємо свої права, виконуємо обов’язки
Обов’язки дитини
- Систематично та глибоко оволодівати знаннями та навичками.
- Дотримуватись вимог законодавства України.
- Дотримуватись моральних та етичних норм.
- Виконувати вимоги статуту навчального закладу.
- Берегти природу, пам’ятки історії і культури.
ІХ. Обговорення теми
– Чому для захисту дитини було прийнято окремий акт – Конвенцію ООН про права дитини?
– Для чого дитині потрібні права?
– Які права мають діти за Конвенцією ООН про права дитини?
– Чи актуальна нині охорона прав дитини?
– Що означає для дитини право на життя?
– Що означає для дитини право на індивідуальність?
Х. Підсумок уроку.
– Ось і закінчилася година спілкування. Я впевнений, що ви дізналися багато повчального для себе.
Учениця читає вірш:
Хочеш Людиною справжньою стати,
Наші закони навчись поважати.
Навчись їх виконувать завжди і всюди,
Тоді і тебе поважатимуть люди!